Бар Хвиля

Славутич , 2018
Тип: інсталяція
Стадія: реалізований
Автор(и): Роман Сах, Костянтин Кучабський, Інга Заславська, Тимур Клочко, Сергій Безбородько,
Альбіна Колесниченко, Артем Сиворакша, Ольга Коваль, Ніка Попова
Фото: Ніка Попова, Наталка Дяченко, Роман Закревський, Марго Дідченко

Воркшоп “Щось у котловані”, Славутич
Цього року фестиваль 86 у Славутичі мав вагому урбаністичну складову з декількох напрямів, зокрема архітектурний воркшоп “Щось у котловані”, до якого ми долучилися, досліджував можливості тимчасових споруд створювати нову цінність для простору. Такій формат нам здається важливим для розвитку професійної спільноти як у сенсі освоєння нових навичок, так і безпосередньо взаємодії між людьми.

Фреймворк
Такі проекти відрізняються від традиційної практики архітектурної студії, де є замовник та визначене завдання. Для себе ми визначили рамку де є три основних складові: навчання разом з командою учасників, створення умов для спільного творення; інтеграція у контекст фестивалю, його ідеологічне продовження; врахування контексту міста та “не травматичність” інтервенції. Однією з умов була також тимчасовість та можливість розібрати конструкцію з метою її подальшої експлуатації в іншому контексті.

Архітектура
Запит на створення фудкорту для гостей фестивалю кіно та урбаністики 86 визначив майбутню функцію об’єкта. З досвіду минулорічних фестивалів ми прийшли до візії периметральної барної стійки, яка може розподілити черги за їжею та обмежити технічні та складські площі. Далі ідея еволюціонувала до “левітуючої” барки та використання тросів та підвісів, як основи конструктиву. Це на нашу думку перегукується з тематикою фестивалю про не-жорстке з’єднання та повітряність відчуттів. Модерністська архітектура навколо також диктувала роботу з геометричними об’ємами. Розміщення обрали на осі між центром міста та котлованом, перед зеленою галявиною.

Процес
На воркшопі завжди цікаво спостерігати робочий процес, кожен у ньому мав як комфортні моменти втілення у власній компетенції, так і моменти розгубленості і навчання новому. Комусь був приємнішим етап мріяння, а комусь точні и конкретні задачі.. Проектування також відбувалося в процесі будівництва, з експериментами та невдачами, адже нічого не готувалось заздалегідь. Робота на місці, зокрема, дозволила створити оригінальну конструкцію перголи з обрізків фанери, що лишились від місцевого меблевого виробництва. Її хвиляста форма дала назву бару та пов’язала проект з ідеєю набережної озера, що ніколи не наповнювалося водою.

Поза архітектурою
Непередбачуваним відкриттям для нас став подальший розвиток проекту. У час, коли місцеві підприємці закінчили роботу та лишили простір фудкорту, на барі лишилися учасниці нашої команди, Інга та Ніка, і саморобний хумус о 10 вечора знайшов своїх поціновувачів. Далі самоорганізувались напої та тусовка з купи невеличких компаній, місцевих и приїжджих, що за одною стійкою знайомилися, ділилися історіями, частували один одного. Це було схоже на кіно із різних мікроісторій, настроїв, танців... Ми тоді зрозуміли, що барчик під відкритим небом - унікальний в своєму роді інструмент урбаністичного дослідження. Стільки знайомств і інформації про Славутич ми не отримали за усі попередні півтора тижня. Залишили простір вже перед світанком, а на наступний день домовилися про продовження такого формату до закінчення фестивалю. Так воркшоп продовжився ще на 4 дні, відкривши для нашої команди новий досвід та компенсувавши, врешті-решт, частину витрат на оренду будівельних інструментів.